Як тільки переступила поріг дитячого будинку, до мене підбігла дівчинка років п’яти. Ось так я й познайомилась зі своєю донькою.

В дитинстві, коли мені було всього вісім років, мій вітчим вирішив вимістити всю злість за невдале життя на мені. Я близько двох місяців лежала в лікарні під крапельницею. Коли це сталось, мама була на роботі, про те, що я в лікарні, дізналась аж ввечері, коли повернулась додому. Тоді ж розійшлась зі своїм обранцем.

Через цю ситуацію, лікарі сказали, що в майбутньому я не зможу мати дітей. Ось я вже виросла, з чоловіками в мене не складається, а на носі четвертий десяток. Вирішила всиновити дитину. Мені було все одно малюк це буде, чи підліток. Хотілось просто мати родину поруч.

Читайте також Через пів року вони з Іваном одружилася, а Оля -дочка чоловіка, почала називати її мамою. Ліля весь час присвятила дочці, ніколи не витратила лишню копійку на себе, завжди купувала якісь іграшки або ж одяг для дитини.

Як тільки переступила поріг дитячого будинку, до мене підбігла дівчинка років п’яти. Ось так я й познайомилась зі своєю донькою. Через місяць ми вже разом обирали ліжечко до її спальні.

Минали роки, Аліса росла. В школі навчалась посередньо, та й слухняністю не відрізнялась. В голові у неї були тільки гульки та хлопці. Як я не намагалась з нею поговорити, все марно. Вступила до університету, на платній основі, навіть його не закінчила. Кинула на останньому курсі. Декілька сотень тисяч гривень полетіли на вітер. Сказала, що він їй не цікавий. Заробити на життя й так зможе. Я намагалась давати їй завжди все найкраще, натомість просила тільки допомоги по дому.

Якось мене вхопив інсульт. Відняло мову, та одну руку. Отримала інвалідність. Деякий час ще намагалась відновити все хоч частково, але діла з того не склалось. Так я й осіла вдома. Роботу довелось залишити, по дому також мало що могла робити. Просила Алісу допомоги. Вона закочувала очі, але робила. Сьогодні вчергове попросила прибрати у квартирі. Дівчина зірвалась з місця, та почала репетувати. “мені набридла ти, та твої постійні прохання! Скільки вже можна?! Я тобі не служниця, а ти мені не матір! З мене вистачить тебе та всього цього нещасного життя, я йду, й не намагайся мене зупинити!”

Аліса зібрала речі, гаркнула дверима та пішла з дому. Вже більш як пів року від неї немає й звісточки. Ось так мені віддячила донька, за те, що я її виростила, та дала квиток у світ. Добре, що хоч сама пішла, а не вигнала жебракувати..