Вони постійно говорили, що їхній синочок заслуговує кращого. І ось що найбільше мене дивувало, то це відкрита ненависть свекрухи. Свекор теж не був у захваті від мене, та якось намагався уникати конфліктів і мало чіплявся.
Часто Назар намагався заступитися за мене, щось пояснити батькам. Та тоді Василина Степанівна згадувала найголовніше: ми живемо у їхній квартирі, а отже повинні вести себе тихо і не сперечатися. На цьому тема закривалась.
Та от свекруха забувала про те, що ми жили у її квартирі не безкоштовно. Звичайно, не платили таку ж велику суму як за оренду повноцінного життя, та і та сума не була маленькою. А я і досі не розумію, як можна брати гроші за квартиру у рідного сина.
Тим більше не ми напросилися до них додому. Василина Степанівна сама забрала нас, коли дізналась що я чекаю дитину. Тож тепер нехай не нарікають на співмешканство.
Читайте також В такі дні, коли гості, я даю мамі гроші. Тому що розходи дуже великі.
Коли появилась донечка наше життя стало спокійнішим і розміренішим. Свекруха перестала причіплятися до мене за всілякі дрібниці. І так тривало цілих два роки. Вся увага була прикута та нашої маленької Полінки і старі хоч якось відволікалися від побуту. Та тоді я не знала, що це лише затишшя перед страшним штормом.
Коли Поліні виповнилося три рочки, свекруха заявила, що вона буде більше допомагати з вихованням внучки. Нібито ми самі не зможемо виростити нормальну людину, дивлячись на нашу «безтолковість».
Мене практично відганяли від власної дитини. А чоловік підтримував матір і мене це неабияк обурило. На цьому фоні між нами почали траплятися сварки і суперечки. Не встигала я прокинутися, як Василина Степанівна уже сиділа біля моїх ніг і спостерігала за Поліною.
А ніякі зауваження не приймалися, адже відразу почало згадуватися, що це не наша квартира і командувати ми тут не будемо. А одного разу взагалі без мого відома свекруха забрала дочку до себе в кімнату, перенесла ліжечко і сказала, що тепер вона житиме там, а мама з татом будуть самі.
Тоді мої нерви просто не витримали. Тому я влаштувала справжній концерт. А Назар, як завжди, тягнув руку за матір’ю. Остання крапля терпіння капнула і я заявила, що такого більше не буде в моєму житті. Нікому не дозволю віднімати у мене власну доньку.
Як висновок, ми подали на розлучення. Я склала всі свої речі і попрямувала жити до своїх батьків.