Світла і Микола вже понад 20 років разом. Їхня донечка прекрасно розвивалася та росла, та й у сім’ї все було гаразд, аж поки не стало явним те, що Микола почав зраджувати. Світлана не вірила чуткам, а тільки коли сама переконалася у тому, що це все ж правда — просто розплакалася серед робочого дня.
– Все ж, Микола мені зраджує, а я навіть не здогадувалася, чужим словам не вірила, з очей текли ріки сліз.
– Ну ні, це не правда, – хотіла заспокоїти її Марійка, бо для неї Микола був ідеалом чоловіка. Такий мужній і відповідальний, любить свою дитину і дружину.
– Ти ж знаєш, що і я не хочу в це вірити! Та тільки, все сама побачила сьогодні. Просто подивилася у вікно, побачила, що мій Миколка заходить в лікарню, тому вирішила зустріти його, а він піднявся вище, не на нашому поверсі зійшов. Ну і я вирішила прослідкувати куди це він.
– Так, і хто ця жінка?
– Старша медсестра.
– Ота низенька, кирпата і руда? – з подивом перепитала Марійка.
Світлані було неймовірно важко, тому вона вирішила кардинально змінити своє життя. Свою доньку вона відвезла до бабусі з дідусем, а сама виїхала з України, подалася на заробітки до Італії, аби зшити свою розірвану душу. Вона взагалі не могла зрозуміти чому чоловік зрадив сім’ю і обрав іншу жінку.
***
– Я вас попрошу, розміняйте мені так, аби було по дві копійки, будь ласка? – зовсім молодий юнак попросив у черги до телефонної будки.
– Ось у мене – беріть, скільки треба, – майбутня медсестра-щебетуха радісно запропонувала допомогу.
Як подяку, юнак запросив дівчину увечері на морозиво. Миколі надзвичайно сильно сподобалася Світланка, адже її очі не давали йому спокою. Щодня він зустрічав її біля медичного коледжу, а сам він був студентом політехнічного університету. За рік вони обоє отримали диплом про завершення освіти, тому вирішили одружитися.
Після весілля промайнуло 13 місяців, а ось вже і хрестини святкують.
– Якби не ті дві копійки, не бачити б мені щастя, – любив нагадувати дружині Микола.
Усі милувалися цією прекрасною парою, адже вони пасували один для одного, завжди мали про що поговорити і посміятися. А очі, хоч вони вже 10, 15, 18 років жили разом — все одно, горіли жагучим вогнем пристрасного кохання.
Та тільки шлюб перейшов маленький меридіан у 20 років, як у сім’ї почалися проблеми. Світлана чула від своїх колег по роботі дивні чутки про свого чоловіка.
***
Непомітно промайнуло 7 років. Світлана працювала на совість, тому мала дуже хороший авторитет серед своїх колег — медиків. Її найкращі клініки Мілану запрошували працювати до себе, тому вона була щасливою. Донечка дуже часто приїздила, аби гарно провести час з мамою, обновити свій гардероб найсучаснішим одягом та побачити інші європейські країни.
Софійка, донька Світлани, зовсім скоро і сама вже буде матусею.
Світлана розуміла, що на хрестини до онуки точно приїхати прийдеться, тому набиралася мужності та мирилася з думкою про те, що зовсім скоро може побачитися з Миколою.
У своєї доньки вона ніколи не питала про її тата, бо і так знала, що він одружився з тією медсестрою з терапії, але не прижилися вони і швидко розлучилися. Майно поділив так, аби у неї з дочкою була квартира, а собі забрав машину.
Світлана теж мала особисте життя в Італії. Її майбутнього чоловіка звати — Андреа.
***
– Вітаю Вас, бабусю! – шалено-щасливий зять просто співав від радощів у скайпі.
Світлана довго не могла оговтатися, адже так чекала цього моменту, коли вона буде бабусею.
На весілля доньки Світлана не змогла приїхати, але твердо вирішила, що зробить максимум для того, аби приїхати на хрестини.
Минуло 4 дні, і ось вона вперше за стільки років зробила кроки по українській землі. Світлана сіла у таксі, перелічила усі свої сумки з гостинцями і попрямувала до доньки, а у самої так важко на душі було, що не знала як себе заспокоїти.
Переступила поріг дому доньки, а там море людей. Нові родичі, свати, хресні дитинки. Свято було дуже атмосферним та теплим.
Коли гості вже всі розійшлися, то почула тихенький стукіт у двері квартири, то був дідусь — Микола. Вирішили попиту чаю, але Світлані було ніяково і вона вирішила піти до дому.
– Я тебе підвезу, – запропонував Микола Світлані. Софія теж підтримала свого тата, адже не було такого дня, коли вона не хотіла, аби її батьки знову були разом.
Світлана досі не знає, що її змотивувало сісти у автівку до колишнього, адже все пам’ятає досить сумбурно. Її розум затуманювали спогади та думки. Микола цілу дорогу зізнавався та розкаювався, дивився на Світлану, як той закоханий юнак, а як тільки приїхали, то дістав з кишені ту монетку яка була надзвичайно стара.
– Ніколи з нею не розлучався, – Микола обійняв Світлану так, що у неї аж перехопило дихання.
Микола благав її відновити стосунки, бо просто обожнює її. Молив про те, аби вона більше не поверталася до Італії, бо Світлана і є тим єдиним та щирим коханням, та жінка і сама розуміла, що теж кохає його досі, але вже зранку була в аеропорті та зареєструвалася на політ Київ-Мілан.
ЇЇ серце розривалося від вибору, та розум чітко прокручував слова: «Хто зрадив раз – той зрадить вдруге».
В Італії на неї чекав Андреа, який готовий з неба зірку дістати, аби Світлана була щасливою.