З роками люблячий і турботливий чоловік Дмитро почав стрімко спиватися, а одного вечора накинувся на дружину та розпустив руки

Ірина народилася невеличкому селі на Тернопільщині. Батьки донечкою не могли натішитися, дуже її любили. Часто обмежували себе в чомусь, щоб тільки донечка була щаслива. Але попри матеріальну скруту, родина жила мирно і всі були щасливі.

Коли Ірині було 15 років, не стало  її мами, а за кілька місяців і батька. Дівчина залишилась одна, тож подалася на заробітки. Ірина працювала на чужині в полях: збирала буряки та постійної роботи не було, тож дуже часто доводилося працювати на чужих людей за копійки, аби підзаробити.

Повернувшись до рідного села, дівчина невдовзі вийшла заміж за хлопця з того ж села, Дмитра. Він був працьовитим і порядним, а матір його — зла та вічно чимось незадоволена жінка, яка не любила невістку.  У 18 років Ірина вперше стала мамою — нарoдила дівчинку, а ще через два роки й хлопчика. Здавалося, що все в родині добре: і гроші на хліб є, і хата хоча старенька, та відремонтована, і діточки одягнені й ситі. Та з роками люблячий і турботливий чоловік Дмитро почав стрімко спиватися, а одного вечора накинувся на дружину та розпустив руки.

Читайте також: Чим вона краща за дружину? Чому з‘являються коханки 

Грошей додому не приносив, хоча працював у колгоспі. Ірина теж працювала на колгоспному полі, але свій заробіток відкладала для дітей, бо так була навчена. Коли просила грошей у чоловіка, той завжди кричав: «А куди ти свої діваєш?!»

Якось жінка зібралася на ринок продавати сир та сметану. Чекаючи на старенький автобус, піймала на собі погляди кількох жінок, що перешіптувалися в неї за спиною. Уже згодом дізналася, що її чоловік «ходить наліво». Його коханкою стала Світлана, яка недалеко від них. Ірина повірила чуткам та пішла до Світлани. Напевне, хотіла подивитись у вічі тій, яка відібрала в її дітей батька. Серце бідолашної жінки стискалося, а очі опухли від сліз. Увійшовши на подвір’я, Ірина побачила Світланиного брата Івана, який сидів на порозі хати. Він запитав заплакану Ірину, що сталося, і та йому все розповіла. Та хлопець не повірив їй, сказав, що вона зводить наклеп на його рідну сестру і прогнав геть.

Тієі ночі Дмитро не ночував дома. До ранку не зімкнувши очей, Ірина дивилася, як солодко сплять її діти, та думала про їхнє майбутнє. А на ранок хтось постукав у двері. Це був Іван. Опустивши очі, він попросив вибачення в Ірини й сказав, що її Дмитро житиме тепер у його сестри. Так Ірина залишилася з дітьми сама. Жінка прожила сама, аж до старості, але почувалася щасливою, адже її серце зігрівали любов’ю діти та внуки.

Автор: Христина, Тернопільський район.