Зараз в мене ідеальні відносини у сім’ї, а все це завдяки моїй свекрусі. Якій я вдячна по цей день. Вона дуже мудра жінка, не дивлячись на те, що у школі вона закінчила всього кілька класів. Вона дуже багато читає, дізнається щось нове, а в плані життєвих ситуацій це взагалі — наймудріша людина, яку я колись зустрічала. Вона пояснила мені, що я не зобов’язана у всьому погоджуватись з чоловіком і у всьому йому догоджати.
Це вже не перший мій шлюб, як в принципі і у мого чоловіка. Я зростала у селі також як і мій чоловік, і не дивно чому в моїй голові образ ідеальної жінки — домогосподарка-прислуга. Тому що у селах майже всі родини живуть по такому принципу. Ось і я не відрізнялась. Мене такий тип родини зовсім не засмучував, до того моменту як свекруха не звернула увагу на те, що я бігаю за чоловіком як принеси-подай. На той момент ми з чоловіком жили вже майже пів року, і звісно ж до хорошого швидко звикаєш. Так і він звик до такого мого ставлення.
Якось ми приїхали до свекрухи та свекра у гості на свято. Вона вже старенька була, їй вже навіть по дому пересуватись було важко. І ось ми сіли за стіл, і дідусь вже сидить і злиться, що вона так довго порається там по кухні. А вона навколо нього бігає, прислужує. Коли вже на свято зібрались ще сестра чоловіка зі своєю родиною та ще гості, я вже взяла на себе обов’язок крутитись по кухні. Тільки сама сіла за стіл, а вже потрібно другу страву виносити, і ось так я не могла навіть на дві хвилини присісти за святковим столом. Тоді мені тільки чоловік доньки свекрові мені допомагав.
Якось через кілька днів свекруха починає розмову з цього приводу. І прямим текстом сказала, що якщо я не хочу все життя плакати і закінчити як вона у прислузі чоловіку, який в будь який момент може накричати за те, що ,наприклад, вона трохи довше подає страву, або десь побачить невелику пляму на своєму одязі. Каже, що чоловік мій за характером дуже схожий на діда, тому якщо зараз я нічого не зміню, то вже через декілька років, навіть якщо сильно захочу, вже не вийде нічого змінити. А тут ще й зять її підійшов до нас, тому що трохи почув нашу розмову. І почав теж мені розповідати про те що його дружина не бігає коло нього, тому що він і сам може про себе піклуватись.
Тією розмовою вони мене напоумили, і після цього я почала перевчати чоловіка. Якось після роботи приходимо, мені потрібно було свої речі відпрасувати, ось стою,займаюсь ділом, він сів на кухні і чекає. Потів геть розсердився і кричить:” Мене взагалі сьогодні хтось годувати буде?”. Ая йому відповіла, що звісно ж будуть, їжа вже готова і части стоїть на плиті, частина у холодильнику. У нього аж очі полізли. Почали виясняти стосунки. Він мені тільки і каже, що він втомився на роботі, а я навіть насипати йому їжу в тарілку не можу. А я йому спокійно відповідаю, що теж сьогодні на роботі не відпочивала, тому теж втомилась, і що я вважаю, що йому вистачить сил насипати самому собі вечерю в тарілку. Він тоді весь вечір мовчав, образився і навіть не вечеряв. Я навпаки зраділа, що зранку мені не потрібно буде готувати дитині завтрак, тому що вже є готова їжа.
Загалом, вже через кілька місяців суперечок та грандіозних скандалів чоловіка, я змогла все ж таки його привчити до іншого життя. Та й він заспокоївся і змирився.
Зараз в нашому сімейному житті просто ідилія. Я все ще дуже вдячна його мамі, хоча її вже кілька років немає в живих.