Завжди нам говорили: «Ви затіяли будівництво – ось і розбирайтеся самі, а нас не втягуйте. Нам ваша дача не потрібна»

 

Від батьків мені в спадок залишилася дача. Хоча це більше просто ділянка з перекошеною хатинкою, яку назвати будинком складно.

 

Почалися поради рідні чоловіка, всі кричали, що продавати треба, ділянка далеко, все переробляти потрібно і дача взагалі не потрібна. Сказали, що розберемося самі.

Ми з чоловіком заробляємо добре, дочка вже доросла. Вирішили побудувати на ділянці капітальний будинок для постійного проживання, можна влітку відпочити, взимку на свята приїхати.

Читайте також Ось так закінчилося моє сімейне життя. Важко залишитися в 62 роки однією.

А набридне в місті, дочці квартиру залишимо, а самі туди. Благо дороги там чистять, світло і вода цілий рік – люди ще там і взимку живуть, правда поки не багато.

Пішли на будинок всі заощадження і три роки нашого життя. Витратили всі кошти, взяли кредит, але домоглися свого. Будинок вийшов у нас просторий, крім вітальні 4 кімнати, всюди теплі підлоги, панорамні вікна у вітальні. Побудували баньку невелику.

На ділянці ми на так втомилися за час будівництва, що ялинки, газон посадили і плодові дерева і кущі не чіпали, що залишилися від батьків. Крім однієї теплиці з огірками та помідорами на салатик ми зовсім відмовилися від посадок.

За час всього будівництва нам допомагала трохи дочка. Просили іноді про допомогу брата чоловіка і сестру – завжди відмова, свекруху я просила про дрібниці, наприклад кішку зайти до нас погодувати, якщо не встигали в місто, вона живе від нас через два під’їзди.

Але завжди нам говорили: «Ви затіяли будівництво – ось і розбирайтеся самі, а нас не втягуйте. Нам ваша дача не потрібна». Але ми не ображалися – вони мали рацію.

Після закінчення будівництва покликали всіх на новосілля. Напарилися в лазні, насмажили м’яса на вугіллі. Роз’їхалися всі тільки в понеділок. І ось тут почалося. Як вихідні – так до нас в гості, при тому кожні вихідні. Я вже почала втомлюватися.

Потім у мене на роботі не прийшла сировина вчасно, і нас половину компанії відправили на тиждень у відпустку своїм коштом, і я вирішила поїхати на дачу повітрям подихати. Свекруха дізнавшись, що я на дачі, теж кинулася туди. І весь мій тиждень складався або з лайки, або наглядом за нею.

Як тільки я відверталася, заходила в будинок – там починалася якась метушня. Коли я всього на 30 хвилин відійшла за продуктами, то повернулася перекопати газон.

Свекруха вирішила, що потрібно посадити буряк. Мої слова, що це наша ділянка і ми самі вирішимо, що тут садити і робити – вона немов повз вуха пропускала.

Довелося під замок ховати весь садовий інструмент, але вона не здавалася. Колупалася в будинку, робила перестановку. Потім я вже зателефонувала чоловікові і сказала, що на межі – він її забрав.

Потім дзвонить чоловік брата, що приїде на вихідні з сім’єю в баньку. Я відмовила, пояснила, що там теж потрібно відпочивати, а після тижня з їхньою мамою – відпочинку мені потрібно багато.

Та якби приїжджали, як люди. Все з холодильника поїдять, насмітять, а я потім прибирати повинна. Жодного разу м’яса на шашлик НЕ привезуть, посуд помити не допоможуть.

Через два дні подзвонили з виробництва, прийшла сировина (я технолог), довелося їхати в місто. Тут знову дзвінок від рідні чоловіка – я напружилася, але ні, виявляється запитали як у нас справи, чи все гаразд. Поговорили про дрібниці. Я навіть здивувалася.

Тут знову на виробництві проблема з сировиною – привезли, але не те, даремно приїжджала. Збираюся на дачу, чоловік каже, що на сьогодні теж відпроситься і їдемо разом.

Приїжджаємо – хвіртка відкрита, ще за парканом бачимо, що судячи з диму – лазня наша топиться. Заходимо, а там вся рідня чоловіка в зборі. Виявилося, що ми їх пускати перестали, а вони хотіли день народження нашої племінниці тут відзначити.

Копії ключів вони зняли ще, коли перший раз гостювали. А сьогодні подзвонили нам, щоб дізнатися на дачі ми чи ні, якщо ні – вирішили їхати. І ось дивовижна картина: на нашій дачі без нашої згоди вся рідня без нас свято святкує … Картина маслом ….

Вигнали ми їх відразу, на наступний день поміняли замки, а через два тижні я звільнилася з роботи і переїхала туди. Чоловік трохи спробував і теж з роботи пішов, він бухгалтер – почав на дому підробляти і віддалено вести клієнтів.

А зараз ми стали нарешті бабусею і дідусем, тепер внучок виховуємо. Ось для дочки і для наших дівчаток був цей будинок побудований, а не для охочих на халяву відпочити і свої порядки навести.