Життя – непереривне коло. Зло повертається злом, а добро – добром.

У однієї жінки розцвів кактус, дуже несподівано. Чотири роки стирчав на підвіконні, схожий на похмурого і неголеного похмільного двірника – і на тобі,чудо.

Дехто вважає її злісним бездушним стервом. Неправда ваша. У злісних бездушних стерв кактуси не цвітуть.

І в думах про кактус вона відтоптала ноги похмурому чоловікові в метро, ​​але не здійнялася ображено (а якщо ви такий пан, то на таксі їздити треба!), а посміхнулася:

– Не гнівайтесь, заради Бога, не можу ні за що вхопитися, хочете – наступіть мені на ногу, будемо квити.

І похмурий чоловік проковтнув те, що вже збирався було озвучити. А потім вийшов на своїй станції і замість того, щоб обізвати тупою коровою продавчиню, яка заплуталася із здачею, сказав їй:

– Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я з ранку теж не сильний в арифметиці.

А продавчиня віддала за просто так два старих журнали і цілу купу старих газет одному дядькові, який, видно, дуже любив читати, але кожен день купував тільки одну газету, найдешевшу. Взагалі-то, нерозпродане належало списувати, але є методи обходу.

А задоволений дідок пішов додому з оберемком преси. І, зустрівши сусідку з верхнього поверху, якій не вчинив їх щоденний скандал (ваша дитина тупотить по квартирі як кінь, виховувати треба!), а подивився і здивувався:

– Як дочка ваша виросла. От не зрозумію, на кого схожа більше – на вас або на чоловіка. Красуня буде, у мене око досвідчене.

А сусідка відвела дитину в садок і примчала на роботу. І не обгавкала безглузду бабку, яка записалась до невропатолога на вчора і прийшла сьогодні, а сказала:

– Годі вам засмучуватися, і я забуваю, ви посидьте, а я запитаю у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.

Читайте також:Смачний, ніжний та легкий в приготуванні. Торт”Мікадо”.

– А бабуся не стала загрожувати скаргами в усі інстанції аж до Страстбургского суду з прав людини, вимагаючи у доктора виписати дуже дієві, недорогі й ще не придумані ліки, щоб прийняв – і все, як двадцять років тому, а зітхнула:

– Я ж не зовсім з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, ви мене, доктор, вибачте, ходжу до вас, як на роботу.

А лікар їхав ввечері додому, згадав бабцю і пошкодував її, і подумав, що життя, чорт його забирай, летить повз, повз, і зупинився біля супермаркету, купив букет якийсь дурний і торт з дивного виду кремовими квітами. І поїхав потім зовсім в іншу сторону.

– Ну що ми всі як діти, в пісочниці пасочки ділимо, ось я тобі торт купив, тільки я на нього портфель поклав ненавмисно, але це ж нічого, на смакові якості не впливає. І квіти купив, правда, їх теж портфелем притиснуло, пом’ялися, може, відійдуть?

Відійдуть, – сказала жінка, – ми їх реанімуємо. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся – а в мене кактус розцвів, бачиш?