Я в шлюбі вже п’ять років, донька недавно пішла в садок.
Зібрати необхідну суму на квартиру, чи бодай на перший внесок, ми з чоловіком не можемо. Обоє працюємо в школі вчителями. Про своє житло нам з нашими зарплатами залишається лише мріяти.
У моєї свекрухи є є друга квартира, яку вона отримала в спадок від своєї матері, яка останні років п’ятнадцять жила разом з нею. Тому, ці додаткові гроші, які Валентина Олександрівна отримує від квартирантів, для неї вже звична справа. І відмовлятися від них вона не збирається ні за яких умов. Її навіть не бентежить той факт, що її єдиний син і внучка без власного житла і постійно скитаються по знімних квартирах.
Проте, свекруха ще перед нашим весіллям нас попередила, щоб ми і не надіялися зараз на цю квартиру, мовляв, у неї пенсія маленька, їй якось треба виживати.
Читайте також:А нещодавно в моєму житті знову з’явилася перша дружина. У неї не склалося з тим чоловіком і вона претендує на мою квартиру
Ми навіть пропонували їй поки пожити разом. Так і за послуги платити значно менше, і дитина буде зайвий раз під наглядом у бабусі. Але на цю пропозицію вона нам різко відповіла, що тепер, на старості, хоче трохи пожити і для себе. А якщо ми переїдемо до неї, то ні про яке особисте життя мови бути не може! І взагалі, чоловік повинен сам забезпечувати свою сім’ю окремим житлом. В мене склалося таке враження, що Валентина Олександрівна зовсім не любить свого сина.
Про переїзд до моїх батьків не може бути і мови, вони живуть в однокімнатній квартирі. Донедавна з ними жила ще моя молодша сестра. Але три роки тому вона поїхала у Францію на заробітки, доглядає дітей. За цей час вона вже наскладала пристойну суму і вже шукає підходящий варіант квартири.
Якось сестра мені подзвонила і я не витримала, розплакалася, розповіла, як мені важко. Вона запропонувала мені, щоб я теж їхала до неї на заробітки. Тільки так я зможу скласти необхідну суму на омріяне житло.
Але в такому разі, я буду змушена залишити чоловіка і дитину одних. На свекруху я розраховувати не можу, а моя мама сказала, що за необхідності забере на два-три роки дитину до себе, поки та ще не в школі. Сестра наполягає, щоб я не вагалась, а приймала рішення.
Я не знаю, що мені робити. Розумію, що мій чоловік не з пробивних, він і додаткових шляхів заробітку не шукатиме, і на заробітки не поїде, такий він у мене інтелігент. А квартира його бабусі ще не скоро нам дістанеться. Жити ще двадцять років на знімних квартирах теж не хочеться. От я і думаю, що мені робити, адже донечка ще зовсім маленька: їхати чи не їхати…