Я отримав омріяну вищу освіту і добру роботу в столичному офісі. Моя історія — це одна з тих самих історій про людей із села, які чогось хотіли досягти. Я переїдав до столиці, щоб заробити грошей і почати свою справу. Спочатку я тільки те й робив, що працював, я не бачив нічого, окрім монітора комп’ютера. Але згодом помітив, що мене поїдає поглядом співробітниця. Вона це робила так наполегливо, що я навіть запросив її в кафе, де ми і познайомились краще.
Я думав, що Наталя, так її звали, була дуже щирою і розповідала про себе все, що тільки можна. Після нашої зустрічі я був впевнений, що вона — рідна душа. Ми зустрічались, гуляли вечорами і весело проводили час. Я зрозумів, що закохався по самі вуха. Я став залежним від неї і не уявляв без неї свого життя. Я аж задихався, коли її не було поряд. Але Наталя була вмілою. Почала мене використовувати, використовувати мою любов.
Читайте також: Ніжна сирна запіканка: як приготувати у мультиварці
Я це розумію тепер, але не розумів зовсім тоді. Вважав, що все так і має бути. Вона зичила гроші й забувала їх повертати, одягалась у щось дороге і красивими оченятами казала про те, що сильно хоче купити, але їй не вистачає грошей. Я, сліпо закоханий, порушував свої відкладені гроші і дарував їй усе, що вона хотіла. Я уявляв її своєю дружиною.
Якось директор попросив допомогти із паперами у відділі кадрів. До рук мені потрапила тека з фотографією Наталі. Я відкрив і з усмішкою почав читати, будучи переконаним, що знаю про неї усе і більше.
Виявилось, що вона була чиєюсь дружиною. Мала двох дітей і старша за мене на 7 років. Сім! Уявіть моє розчарування, сум, образу і ненависть. Я вирішив одразу після роботи поговорити із нею. На моє пряме запитання вона швидко відповіла. Зізналася. Має чоловіка за кордоном, дітей. Сказала, що їй просто було нудно, а я трапився такий молодий і наївний. Я розчарувався більше, аніж можна тільки уявити.
Я щиро кохав цю жінку, робив для неї усе,а їй навіть зараз було байдуже на мої почуття.Наступного дня і звільнився і повернувся в село. Живу з думкою про те, що маю її забути. Але як, не знаю.