Мені дуже не подобається, як до мене ставиться мій чоловік. Він мене зовсім не цінує. Коли ми починали зустрічатися, то обоє не мали великого достатку. Іноді він навіть довгий час був без грошей, і мені доводилося самій оплачувати наші витрати. Коли ми вирішили жити разом, нічого впринципі і не змінилося. Ми навіть домовилиси фінансові витрати ділити навпіл. Спершу ми оплачували навпіл побутові витрати, потім скидалися на весілля і спільні відпустки, потім разом тягнули кредит.
За звичкою я, звичайно, намагалася час від часу підробляти вдома, але цих грошей ледве вистачало мені на одяг та іграшки малюку, тому достатком сім’ї під час декрету займався повністю чоловік. Незважаючи на те, що гроші у нас були, витрачати на себе він мені не дуже той дозволяв: постійно нагадував про те, що в першу чергу ми повинні думати про інтереси своєї дитини. Тому одяг я собі в декреті майже не купувала: доношувала те, що купувала ще багато років тому.
Впринципі мене це все особо не засмучувало. А от, що стало справжнім непорозумінням для мене, це те, що під час сімейного життя я побачила, які подарунки чоловік купує своїм родичам. Він може відкладати на них зі своєї зарплати по кілька місяців, щоб потім порадувати їх заповітною річчю, яку він добре знає, що вони хочуть. І це відбувається в той час, коли на мій день народження він «згадує» про те, що у сина ще немає зимової куртки чи що він давно мріє про радіокеровану машинку.
Читайте також: Що це за шлюб такий, який не витримує перших проблем? А тим більше фінансових.
Чому я повинна відмовляти собі в елементарному, якщо на своїх родичів у нього завжди знаходяться гроші? Звичайно, скоро малюк піде у садочок, я вийду на роботу і зможу сама на все заробляти, але навіщо мені чоловік, який мене не цінує? Для нього інші люди важливіші власної дружини, матері його дитяти.