Дівчина вийшла заміж в той час, коли було модно це робити одразу після школи. Але її батькам було вже 35, коли вона появилась. Мала двох старших батьків — один на 15 років, другий — на 13.
Батьки подбали про добробут двох братів — побудували 2 будинки й кожному по ділянці землі. Їй — нічого.
Мами дівчини не стало в 71 — це було справжнім горем для дочки. Потім паралізовану бабусю треба було доглядати. Тут і почалась розпадатись її сім’я. Брати жили ближче, але постійно казали, що доглядати має Ганна, бо вона дочка, а вони зайняті буденними клопотами і своїми сім’ями. Мовляв, доглядати за кимось — не чоловіча робота, нехай сестра залишає родину і їде.
Дочка Ганни була випускницею школи мала вступати до вишу. Але Ганна мала лишити догляд за будинком на дочку, залишити чоловіка самого і їхати доглядати тепер уже тата. Чоловік часто їй дзвонив і пропонував перевезти тата до них, але брати Ганни постійно були проти. У Ганни також сім’я і купа своїх клопотів, але ніхто цього розуміти не хотів. Треба ж слідкувати не тільки за батьком, а й за городом і всім господарством. Треба, щоб хтось це робив. Ганя — непоганий варіант.
Читайте також: Якось мої батьки мало не розбили мою сім’ю.
Чоловік Гані продовжував наполягати на полегшенні роботи дружини — щоб діти тата сидіти з ним по черзі, але про таке навіть і думати ніхто не хотів. Міняти памперси, прати й прибирати — не для них. Мають свої роботи, сім’ї і власні потреби.
Якось Ганна зателефонувала чоловікові в сльозах і шоку. Брат її вдарив за те, що вона спала й не почула, як батько хотів чаю. Чоловік з дочкою негайно приїхали по Ганну, помітили її худобу і розбиту губу. Чоловік хотів поговорити із братом, але того й слів застиг, тому сім’я поїхала додому.
Після від’їзду Ганни брати сиділи з татом по черзі. Згодом тата не стало від неправильного догляду. Брати це робили лише заради спадку. Розібрали будинок та, все що було у ньому, по своїх домівках. Жодної речі не віддали сестрі, але Ганні того й не треба було.
Важко уявити почуття батьків, які спостерігають за такими стосунками рідних дітей, як не цінують праці, а лише б’ються за матеріальні цінності.