Ось на цій сторінці мого життя, нарешті зрозумів, який чудовий в мене батько. Він дав мені те, чого в нього не було.

Батько виховував мене самотужки. Час, проведений з ним, назавжди врізався мені в пам’ять.

В початкових класах, поки інші діти бігали на вулиці, я сидів вимальовував рисочки та гачечки. Якщо батьку не подобалось, він виривав сторінку зошита. Я починав спочатку і так до тих пір, поки не зроблю ідеально.

Коли вивчив літери, мене змушували переписувати величезні тексти, щоб натренувати гарний почерк. Потім, писав на швидкість, але умова гарного почерку зберігалась.

Батько змушував багато читати. Спочатку купував казки, а потім серйознішу літературу. Я був малий, коли познайомився з Булгаковим, Достоєвським, Текереєм, Бодлером, Підмогильним. Не розумів прочитаного. Батька це не зупиняло. Він далі давай мені складну літературу.

Читайте також Цукати із цедри лимона

Коли подорослішав, розповідав по пам’яті зміст книги. Спочатку, батько питав великі уривки, на декілька розділів, потім один і так скорочував до абзацу. В кінці моєї розповіді запитував, що я зрозумів? На перший порах — нічого. Батько був терпеливим чоловіком. Пояснював все сам. Так я навчився аналізувати прочитаний текст. Це мені потім знадобиться.

Я мав репетиторів на кожен предмет, окрім фізкультури та образотворчого мистецтва. Але тут батько знайшов альтернативу. Віддав мене у басейн та в художню школу.

З 5 по 11 клас, я не мав вільного часу. Завжди вчився. В ті роки, страшенно не любив батька за це. Хотів, як інші діти, гуляти та весело проводити шкільні роки. Батько — чоловік жорсткий. Він ніколи не хвалив мене. Ні разу не чув теплих слів.

Може здатися, жив з якимось тираном. Це не так. Він показував свою любов діями. Шкода я пізно це зрозумів.

Батько жив важке життя. Під час навчання у школі, почав працювати. Його батьків не хвилювала освіта сина. Вони вважали — чоловік має працювати на важких фізичних роботах. Він хотів вступити до вишу.

Мріяв стати журналістом. Багато читав, тренував дикцію, вчився писати, самотужки готувався до вступу, але йому не вистачило 0,5 балу до бюджету. Його рідні грошей не дали. Батько не засмучувався. Вирішив спробувати сили у наступному році. Але, як часто буває, життя незбагненне.

Батько пішов на роботу. Працював сторожем у продуктовому магазині. Там познайомився з мамою. Вони покохали один одного. Через декілька років зіграли весілля, а там вже я появився. Коли йти на навчання, якщо треба дитину піднімати?

Багато років батько жив мрією про вищу освіту. Він все ще хотів стати журналістом. Вже гроші зібрав, я підріс і тут мама захворіла. Все складене, не вагаючись, витратив на мамине лікування. Не допомогло. Його коханої не стало. Тоді він повністю переключився на мене.

Пам’ятаю, як уперше взяв до рук «Чуму» Камю. Взагалі нічого не зрозумів. Філософія важко мені давалась. Батько загорівся, коли побачив, яку книгу я взявся читати. Цілий вечір слухав його розповіді. Виявилось, він обожнює філософію. Знає більше, чим мій педагог з університету.

На книгах моя освіта не закінчилась. Я вчив англійську, німецьку та французьку. Ніяких слів не вистачить, щоб передати моє обурення. Мені було 15, я хотів гуляти з дівчатами та приходити додому пізно. На що батько сказав: «Раз є сили думати про гарних дівчат, то в тебе забагато вільного часу. Будеш мови вчити!» Тепер я виріс і можу над цим посміятися, але тоді в мене були геть інші почуття.

На моє навчання батько не витрачався. Я здав екзамени на високі бали і з легкістю вступив. Пройти в мій вуз на бюджет — дуже важко. Було всього лише п’ять місць. Я пройшов. Ось тут знадобилось все, чому мене вчив батько.

Медицина — складна наука, але мені давалась надзвичайно легко. Мої однолітки не могли швидко запам’ятовувати великі об’єми матеріалу, а я міг. Хутко писав, розумів прочитане, виписував усі терміни. Дивувався тому, який я молодець.

Вчився всі роки на відмінно. Коли пішов на свою першу невеличку операцію, мене перехоплював захват. Все давалося надзвичайно швидко. Поки мої одногрупники зубрили назви хірургічних інструментів в аудиторії, я все перемалював і вчив вдома. І так зі всіма предметами. Педагоги помітили мої мистецькі навички. Постійно просили намалювати плакати, санітарні бюлетні, для нашої лікарні, чи оформити газети.

Пройшли роки, а мої анатомічні малюнки досі прикрашають стіни. Пам’ятаю, вів вже свою дитину до педіатра, а на стіні висить мій малюнок легень.

Я закінчив виш з червоним дипломом. Мене знали всі лікарі. Ходив на прийоми поза чергою. Ще вчився, а мені вже запропонували роботу в приватній клініці. Тільки покинув рідні стіни навчального закладу і одразу пішов на роботу з хорошим заробітком.

Ось на цій сторінці мого життя, нарешті зрозумів, який чудовий в мене батько. Він дав мені те, чого в нього не було.