Я не хотіла бути схожою на свою матір

Мама ніколи не проявляла до мене любові. Деколи мені навіть здавалося, що я їй не рідна. Єдина людина, яка мене підтримувала була бабуся. Я її любила і поважала. До сьогодні пам’ятаю її життєві “настанови” – Вийди з кімнати. Чого приперлася? Ви в моєму житті просто недорозуміння…\

Через деякий час появиласт моя молодша сестра, і лише тоді я відкинула думку, що мене удочерили, бо Василину мама, як і мене, не любила. Іноді я думала, що помиляюсь, але коли бачила, як відносяться батьки до моїх подруг, то поверталася у реальність

Коли я пішла в школу, в мої обов’язки крім уроків входило прибирання, миття посуду, а потім і сестру з садка забирати. Це при тому, що з нами жила бабуся, мама батька. Тато був слабохарактерним і на всі зауваження бабусі лише обіцяв поговорити з мамою. Мати злилася, що свекруха втручається, але так як це була квартира бабусі, швидко заспокоювалася і єхидно посміхалася.

Мама любила себе, своїх подруг. Вона жила для себе. Лише тепер, коли стала дорослою, зрозуміла маму

Читайте також  Я не шкодую, що пішла тоді, я краще буду одна, ніж з такими людьми, як мої колишні свекруха і чоловік.

Мене вражало таке її ставлення. Відразу після школи я постаралася поїхати в інше місто вчитися, там вийшла заміж. Батьків відвідувала рідко, а коли не стало бабусі, тільки телефонувала. Я не хотіла їхати до них зі своїм чоловіком, мені соромно, що мати так до нас з сестрою ставитися. Сестра теж живе далеко від рідної домівки, з нею ми регулярно зідзвонюємося, раз на рік зустрічаємося.

Нас об’єднує образа до матері. Як не як, але таке життя залишило свій відбиток – нещасливу пляму з дитинства.
І ось зараз, коли вже пішов з життя тато, мати залишилася одна.

Дзвонить мені, як старшій, щоб я приїхала, допомогла продати квартиру і забрала її до себе. Каже, що зовсім самотня, родичів ніяких немає, а друзів вона втратила через свій поганий характер.

Я не хочу її забирати не тільки до себе, але навіть перевозити її в своє місто.
Сестра такої ж думки і ми запропонували надсилати їй гроші до пенсії, щоб їй було легше.

Мати образилася, сказавши, що вона на нас все життя поклала, а ми невдячні. А я не можу забути її ставлення до мене, коли мені навіть додому не хотілося йти. Вона ніколи нас не приголубила не обняла, слова ласкавого ніколи не сказала, тільки лаяла і вчила жити, але ми не хотіли це робити, бо приклад був
ніякий.

Я не хотіла бути схожою на свою матір…
Ні, я не хочу від вас якоїсь поради. Написала для того, щоб на душі стало легше. Я ходила до сповіді, розповідала священику про свою ситуацію. Він каже пробачити мамі, і жити далі. Я ніби й не тримаю образу, але десь глибоко в душі…